Продукція

Вівсом, мабуть, нікого не здивуєш, бо всі знають, як смакує вівсяна каша. У промислових масштабах овес – це важлива зернова культура, яку охоче купують для переробки. Однак його вирощують в багатьох цілях: як корм для худоби, добриво чи просто заради естетичного задоволення.

 

Овес, як і ячмінь, належить до важливих зернофуражних культур. У його зерні містяться: білок –  у середньому 13,26 %, крохмаль –  40,8 %, жир – 4,67 %, зола – 4,05 %, цукор – 2,35 %, вітаміни В1, В2. Тому овес є незамінним концентрованим кормом для коней, великої рогатої худоби, особливо молодняку, домашньої птиці. Відзначається зерно високою поживністю: 1 кг його відповідає одній кормовій одиниці із вмістом 85 – 92 г перетравного протеїну.

Із зерна вівса, особливо голозерного, виробляють різані й шліфовані крупи, особливо цінну для дитячого харчування крупу, у білку якої підвищений вміст незамінних амінокислот (лізину, триптофану, аргініну) і яка легко засвоюється. З вівсяного борошна виготовляють харчові галети, смачне печиво, сурогат кави. Оскільки вівсяне борошно не містить клейковини, його в чистому вигляді не використовують для випікання хліба (інколи 20 % його додають до житнього чи пшеничного борошна).

Вівсяна солома, що містить до 7 % білків і понад 40 % вуглеводів, є добрим кормом для худоби (100 кг її становлять 31 корм. од.). Ще більше ціниться вівсяна полова, у складі якої до 8 % білків, понад 41 % вуглеводів, а в 100 кг – 46 корм. оди. Овес у суміші з ярою викою, горохом, чиною вирощують на зелений корм, сіно, сінаж.

Як землеробська культура овес посівний відомий народам південно-східної Європи приблизно 1,5 – 1,7 тис. років до н. е. Звідси він поширився на захід і на північ Європи, пізніше – на Австралійський та Американський континенти. Сучасна світова площа вівса перевищує 25 млн га.

У Росії овес вперше почали вирощувати в Нечорноземній зоні з VII ст. Тепер на території СНД він поширений переважно в Нечорноземній зоні, Білорусі, Казахстані, районах Західного і Східного Сибіру – на загальній площі близько 11 млн га.

В Україні овес вирощують переважно на Поліссі і в Лісостепу. Загальна площа посівів вівса тут становить 0,5 – 0,6 млн га. За середньою врожайністю овес поступається ярому ячменю. Проте, як і інші сільськогосподарські культури, відзначається досить високим потенціалом урожайності зерна. У виробничих умовах із застосуванням прогресивних елементів сучасних технологій збір зерна досягає 50 – 55 ц/га і більше, на сортодільницях: 65 –  80 ц/га.

 

Лікар для ґрунту

Вчені- агрономи неодноразово і наочно довели, що овес пригнічує ріст багатьох видів бур’янів. Коренева система вівса проникає глибоко в землю (до 120 см) і розпушує її. Коріння мають здатність переводити сполуки калію з недоступного для рослин стану в легкодоступні форми. Саме тому багато фермерських, а сьогодні і невеликих особистих господарств, які вирощують овочі, включають в сівозміну вівсяні суміші. Там, де нехтують цією культурою, як правило, хороший урожай овочів отримують рідко.

Овес в овочевих сівозмінах зазвичай вирощують в суміші з бобовими компонентами, які не тільки додають поживність скошеної зеленої масі , але і збагачують поле азотом. А якщо вам нікому згодувати вирощену вівсяну суміш, то її можна використовувати і як сидерат (закопати на грядці, попередньо подрібнивши). Нарешті, її можна закласти в компостну купу.

Для чого ще може стати в нагоді овес? Вівсяне зерно можна виростити, скажімо, для домашньої птиці. До речі, для тварин і птиці найбільш поживними вважаються жовтозернові сорти вівса. Як правило, це ранні та середньоранні сорти з вегетаційним періодом 73 – 92 дні .

Солома вівса – це хороший матеріал для виготовлення всякого роду картин із соломки. Різні сорти вівса в різних умовах вирощування мають солому різного забарвлення. Значить, можна вибрати для виробів та білу, і рожеву, і фіолетову, і зелену (різних відтінків) солому. У підсушеною соломи вирізують вузли, отримані трубочки розпарюють до м'якості в окропі. Потім соломини розрізають гострим ножем і розгладжують гарячою праскою. Якщо почати гладити солому з моменту включення праски, то в міру його нагрівання буде змінюватися і колір соломи. Висушені і розгладжені смужки наклеюють на папір і використовують для аплікацій.

Вівсяні волоті дуже симпатично виглядають в сухих букетах. Для цього їх зрізають з довгою соломиною і сушать у провітрюваному приміщенні. Зрізуючи стебла в різні терміни, можна заготовити і зелені, і злегка зеленуваті, і білі, і жовті волоті. Щоб отримати дуже великі суцвіття, овес потрібно посіяти рідше, так, щоб між рослинами в ряду відстань було 5 – 7 см.

 

Особливості вирощування вівса

Овес – культура помірного клімату, не вибаглива до тепла, поширена більше в Поліссі і Лісостепу. Насіння починає проростати при температурі 2-3°C . Сходи в польових умовах можна одержати при 6-7°C . Оптимальні для одержання сходів і процесу кущення температури – 15-18°C. Сходи витримують заморозки до мінус 4-5°C. У фазі цвітіння і молочної стиглості терпить від заморозків мінус 2°C. Оптимальні температури під час цвітіння і достигання: 20-25°C.

Найбільш вологолюбний серед хлібних злаків. При проростанні насіння вбирає 60-65% води від власної маси. Критичним до вологи є період від кущення до викидання волоті. Інтенсивні дощі в другій половині вегетації викликають утворення підгону і затягують достигання врожаю.

Має добре розвинену і фізіологічно активну кореневу систему. Засвоює фосфор із важкорозчинних сполук. Тому менш вибагливий до ґрунтів. У фазі кущення на чорноземах корені заглиблюються до 50-80 см, а на час формування зерна досягають глибини 1,5-2м. Добре росте на піщаних, суглинкових, глинистих, торфових грунтах. Можна висівати першою культурою при освоєнні осушених земель, цілини. Але кращими для нього є структурні чорноземні, темно-сірі опідзолені ґрунти із слабко кислою реакцією, рН5-6. Погано росте на засолених землях. Має розтягнутий період споживання елементів живлення. Краще інших хлібних культур відкликається на азотні добрива.

Період достигання зернівок у волоті розтягнутий. Рослина самозапильна, довгого світового дня. При ранньому скошуванні добре відростає. Вегетаційний період  складає 95-120 днів.

Овес добре розміщати у сівозміні після удобрених просапних (кукурудзи, картоплі) зернобобових, баштанних, льону. Не рекомендується сіяти після вівса, цукрових буряків у зоні поширення нематоди. За високої культури землеробства можна висівати після пшениці.

Добре використовує післядію органічних добрив. Тому його висівають другою або третьою культурою після його внесення. На всіх грунтах добре реагує на внесення мінеральних добрив. На фоні фосфорно-калійних добрив азотні завжди забезпечують високий приріст врожаю. Вносити краще під основний обробіток ґрунту.

Обробіток грунту повинен бути спрямованим на очищення поля від бур`янів, нагромадження вологи. Кращою є система зяблевого обробітку ґрунту. Вона така, як і при вирощуванні ярого ячменю та пшениці.

Вирощувати слід районовані сорти відповідного цільового призначення. В Україні зареєстровані такі зернові сорти як «Буг», «Деснянський», «Комес», «Райдужний», «Славутич», «Факір», «Чернігівський 27». Цінні сорти: «Абель», «Грамена», «Львівський 1», «Полонез», «Ранньостиглий»; кормові: «Карпатський кормовий», «Чернігівський 28». Для товарних цілей потрібно використовувати насіння категорії РН-1-3 із схожістю не нижче 92% і чистотою не нижче 98%.

Готуючи насіння до сівби, сортувати його треба так, щоб у посівний матеріал увійшли зернівки з перших квіток у колосках. Вони крупніші, на 20-30% ваговитіші. Після зими насіння слід прогріти проти сонця або в струмені підігрітого до 35-40°C повітря. За 5-10 днів до сівби насіння протруюють від летючої сажки, твердої сажки, пліснявіння насіння, фузаріозної кореневої гнилі бенлатом (2-3кг/т), вінцитом (2л/т), раксилом (1.5кг/т), фундазолом (2-3кг/т) або іншим протруйником за методом інкрустування.

Висівати овес треба в перші дні польових робіт, коли земля досягне фізичної стиглості, одночасно або зразу після сівби ярої пшениці, яриці і ячменю. Кращі способи сівби – вузькорядний і звичайний рядковий. Норми висіву насіння диференціюють залежно від ґрунтово-кліматичних умов сортових особливостей. Орієнтовні норми висіву в Поліссі – 5,5-6, в Лісостепу –  4.5-5.5, в Степу –  4-5 млн схожих насінин на 1 га.

Глибина загортання насіння на важких глинистих грунтах – 2-3см, на середніх за механічним складом Лісостепу – 4-5, легких і при недостачі вологи – 5-6см. Слід враховувати, що загортання глибше 5 см веде до зниження польової схожості насіння.

За посушливої погоди після сівби поле коткують кільчасто-шпоровими котками, за достатньої вологості боронують. Якщо після сівби випадають інтенсивні дощі і утворюється щільна ґрунтова кірка її до появи сходів руйнують боронуванням зубовими боронами або голчастими ротаційними знаряддями.

Збирання вівса проводять тими комбайнами, що й пшеницю і інші зернові прямим комбайнуванням або роздільним способом. Період достигання зерна в волоті досить розтягнутий. Зерно спочатку дозріває у верхній частині волоті. Якщо чекати, поки дозріють всі зернівки у волоті, найрозвиненіші зернівки верхівки волоті почнуть осипатися. Тому кращим строком роздільного збирання вважається час, коли повної стиглості досягне зерно верхньої половини волоті. Прямим комбайнуванням збирають у фазі повної стиглості. Для цього слід вирощувати стійкі до осипання сорти.

 

Фармакологічні властивості і застосування в медицині

Зерно вівса виявляє загальнозміцнювальну дію на організм; солома — жарознижуючу, потогінну, протиспазматичну і пом’якшувальну. Як дієтичний засіб вівсяну крупу вживають для приготування відвару та киселю при шлунково-кишкових хворобах, а як загальнозміцнювальний засіб призначають людям, ослабленим операціями та виснажливими захворюваннями. Добрий лікувальний ефект дають страви з вівсяної крупи при гострих та хронічних запальних процесах у нирках і сечовому міхурі, при цукровому діабеті, жовтяниці та туберкульозі легень.

Настій зеленої рослини і її соломи вживають при набряках, викликаних хворобами нирок, як сечогінний, потогінний, вітрогінний і жарознижуючий засіб, а також для підвищення апетиту і загального тонусу організму.

Екстракти, настійки та відвари соломи (зеленої висушеної рослини) призначають при безсонні, розумовому виснаженні та для збудження апетиту.

Найчастіше з лікувальною метою готують чай з вівса посівного. На 1 л окропу беруть 100 г порізаної на січку вівсяної соломи, 1 хв кип’ятять, настоюють 10 хв і п’ють по 2 склянки на день ковтками. Застосовують також спиртову настойку зеленої соломи рослини (20 – ЗО крапель тричі на день) та відвар зерна вівса або його крупи з медом. Готують вівсяний відвар з медом. Одну частину зерна варять у 2 частинах води, поки не випарується рідина, додають меду (2 столові ложки на 1 склянку). Вживають цю суміш у довільній кількості.

 

Відвар зеленої соломи вівса посівного використовують для приготування ванн, примочок, компресів та обмивань при скрофульозі, рахіті, ревматизмі, обмороженнях та різних шкірних хворобах.