Продукція

Пшениця – це один з перших злаків, який вдалося «приручити» нашим предкам. До цього часу вона залишається основним продуктом харчування в 43-ох країнах світу з населенням більше 1 млрд. осіб.  До цього переліку входить і Україна, яка крім того є потужним експортером зернових культур. 

 

Древня, але актуальна

Культурна пшениця походить з південно-західної Азії, регіону, відомого як родючий півмісяць. Судячи з порівняння генетики культурної і дикої пшениці, найбільш вірогідна область походження культурної пшениці розташована поблизу сучасного міста Діярбакир в південно-східній Туреччині.

Пшениця була одним з перших одомашнених злаків, її культивували ще на самому початку неолітичної революції. Можна з упевненістю стверджувати, що стародавні люди могли використовувати в їжу дикорослу пшеницю, проте особливістю дикої пшениці є той факт, що зерна відразу ж осипаються після дозрівання, і їх неможливо зібрати. Ймовірно, з цієї причини древні люди використовували в їжу незрілі зерна.

А от зерна культурної пшениці тримаються в колосі до тих пір, поки не будуть вибиті при обмолочуванні. Аналіз стародавніх колосків, знайдених археологами, показує, що в період від 10 200 до 6500 років тому пшениця була поступово одомашнена: підвищувався відсоток зерен, які несуть ген стійкість до осипання.

Як видно, процес одомашнення займав дуже тривалий час, і перехід до сучасного стану відбувався швидше під впливом випадкових факторів, а не був результатом цілеспрямованої селекції. Іншими дослідниками наголошується, що селекція перших сортів здійснювалася за міцністю колоса, стійкістю до вилягання і за розміром зерна. Це невдовзі призвело до втрати культурною пшеницею здатності розмножуватися без допомоги людини.

Поширення культурної пшениці з регіону її походження відзначається вже в 9 тисячолітті до н. е., коли вона з'явилася в районі Егейського моря. Індії пшениця досягла не пізніше 6000 р. до н. е., а Ефіопії, Піренейського півострова і Британських островів –  не пізніше 5000 г до н. е. Ще через тисячу років пшениця з'явилася в Китаї. Припускають, що одомашнення пшениці могло відбуватися в різних регіонах одночасно. Але дика пшениця росте далеко не скрізь, і археологічні докази її раннього одомашнення де-небудь окрім Близького Сходу відсутні.

У 7-му тис. до н. е. пшениця стала відомою в Північній Греції і Македонії, а також поширилися в Північну Месопотамію. До 6-го тис. до н. е. культура пшениці поширилася в південні області. У 6-му тис. до н. е. племена тассійской культури принесли пшеницю в Північно-східну Африку.

У Священному Писанні Земля обітована майже постійно називається землею пшениці (мабуть, через достаток цього злаку) – злачне місце (буквально хлібне місце) або Рай. У християнстві пшениця символізує хліб причастя.

До початку нашої ери пшениця поширилася по всій території Азії і Африки; в епоху римських завоювань злак починають культивувати в різних куточках Європи. У XVI-XVII століттях європейські колоністи завезли пшеницю в Південну, а потім і до Північної Америки, на межі XVIII-XIX століть – до Канади і до Австралії. Так пшениця отримала повсюдне поширення.

 

Схожа і різна

Жоден злак не має стільки видів і сортів, як пшениця. Кожна країна, крім загальнопоширених сортів пшениці, має і свої місцеві. Сільськогосподарська класифікація не цілком збігається з поділом, прийнятим ботаніками. Характеристика різних сортів пшениці визначається формами найголовніших вегетативних органів – стебла і колоса. Незважаючи на безліч спроб до складання класифікації пшениці, остаточної згоди досі не відбулося.

Деякі сорти пшениці дають соломину пружну та гнучку, не розбиваються на частини при молотінні, колос на соломинці сидить міцно, зерна в ньому голі й при молотьбі легко відокремлюються від квіткових плівок.

Друга група характеризується зворотними ознаками, а саме: соломина дуже ламка, легко розбивається, колос також легко відривається від соломини. За цими двома групами відбувся розподіл пшениць на м'які і тверді сорти.

М'які пшениці мають соломину тонкостінну і по всій довжині порожню. Тверді, навпаки, мають соломину товстостінну і вгорі біля колоса заповнену губчастої масою, а тверді польські пшениці такою масою заповнені завжди. Також у пшениць відрізняється величина остюків. У м'яких пшениць остей або зовсім не буває, або вони порівняно не довгі: не перевищують довжини колоса.

Названі групи пшениць також відрізняються зернами. Ці відмінності стосуються як зовнішнього вигляду зерен, так і хімічного складу. Одні зерна більш короткі, в середині пузаті, інші, навпаки, більш довгі і ребристі. У одних сортів при розчавлюванні зерна легко сплющуються. В інших зерна розпадаються на неправильні шматки. Останні називаються склоподібними, вони зазвичай тендітні і тверді, борошнисті ж, навпаки, м'які. Зв'язок між частинками у борошнистих зерен порівняно слабка. Між цими двома типами зустрічається середня форма, зерна якої бувають то борошнисті, то склоподібні.

 

Головна продовольча культура

Серед найважливіших зернових культур озима пшениця за посівними площами займає в Україні перше місце і є головною продовольчою культурою. Це свідчення великого народногосподарського значення озимої пшениці, її необхідності у задоволенні людей високоякісними продуктами харчування.

Основне призначення озимої пшениці – забезпечення людей хлібом і хлібобулочними виробами. Цінність пшеничного хліба визначається сприятливим хімічним складом зерна. Серед зернових культур пшеничне зерно найбагатше на білки. Вміст їх у зерні м'якої пшениці залежно від сорту та умов вирощування становить у середньому 13-15 %. У зерні пшениці міститься велика кількість вуглеводів, у тому числі до 70 % крохмалю, вітаміни В-І, В2,  Е та провітаміни A, D, до 2 % зольних мінеральних речовин. Білки пшениці є повноцінними за амінокислотним складом, містять усі незамінні амінокислоти, які добре засвоюються людським організмом. Пшеничний хліб практично повністю забезпечує потреби людини у фосфорі і залізі, на 40 % – у кальції.

Співвідношення білків і крохмалю у зерні пшениці становить у середньому 1 до 6-7, що є найбільш сприятливим для підтримання нормальної маси тіла і працездатності людини. Пшеничний хліб відзначається високою калорійністю: в 1 кг міститься 2000-2500 ккал, що свідчить про його високу поживність і надійне джерело енергії.

Особливо якісні хліб та хлібобулочні вироби одержують із борошна сортів сильних пшениць, які належать до виду м'якої пшениці. За державним стандартом, зерна таких пшениць за класифікацією належать до вищого, першого та другого класів. Хліб з борошна сильних пшениць є не тільки джерелом харчування, а й своєрідним каталізатором, який поліпшує процеси травлення та підвищує засвоєння інших продуктів харчування.

Сильні пшениці належать-до поліпшувачів слабких пшениць. Борошно сильних пшениць при домішуванні (25—30 %) до борошна слабких пшениць поліпшує його хлібопекарські властивості, завдяки чому хліб випікається високооб'ємним, пористим і якісним. За високу якість зерна вирощування сильних пшениць стимулюється державою. Додамо, що серед зернових хлібів пшениця має найрізноманітніший видовий склад – біля 28 видів.

Зерно м'якої пшениці з низьким вмістом білка (9 - 11 %) і підвищеним – крохмалю використовується в кондитерській промисловості, зокрема для виготовлення тортів.

В Україні поширені також сорти озимої твердої пшениці. Порівняно з м'якими пшеницями їх зерно багатше на білок (16-18 %). Проте вони утворюють коротку й  тугу клейковину (другої групи), яка для хлібопечення менш придатна: хліб з такого борошна формується низького об'єму, швидко черствіє.

Однак борошно твердих пшениць є незамінною сировиною для макаронної промисловості, їх клейковина дає змогу виготовляти макарони, вермішель, які добре зберігають форму при варінні, не ослизнюються і мають приємний лимонно-жовтий або бурштиновий колір. Тверді пшениці використовують для виробництва особливого сорту борошна: крупчатки та для виготовлення вищої якості манної крупи.

У тваринництві широко використовують багаті на білок (14 %) пшеничні висівки, які особливо цінуються при годівлі молодняку. Озиму пшеницю висівають у зеленому конвеєрі в чистому вигляді або в суміші з іншими рослинами. Для годівлі тварин важливе значення має також пшенична солома.

Озима пшениця, яку вирощують за сучасною інтенсивною технологією, є добрим попередником для інших культур сівозміни, і в цьому полягає її агротехнічне значення.

В Україні сконцентровано великий науковий потенціал і накопичено значний виробничий досвід з вирощування пшениці. Провідними установами України з цих питань є Селекційно-генетичний інститут УААН (м. Одеса), Інститут фізіології рослин і генетики Національної Академії Наук України (НАНУ) (м. Київ), Миронівський інститут пшениці УААН (Київська обл.).

 

Біологічні особливості

В онтогенезі пшениця проходить 12 етапів органогенезу і такі фази: проростання насіння, сходи, кущення, трубкування (стеблування), колосіння, цвітіння, формування і налив зернівки, молочна, воскова, повна стиглість. Проростання насіння, фаза сходів та частково кущення відбуваються восени, під час 1 та 2 етапів органогенезу, останні фенофази і етапи органогенезу – весною та влітку наступного року. Тривалість вегетації восени – 40-50 днів, весною і літом – 90-110 днів. Маса 1000 зерен складає 35-50 г.

За сприятливих умов сходи з`являються за 7-9 днів після сівби. Через 13-15 днів, коли на рослині утвориться 3-4 листки і на глибині 2-3 см сформується вузол кущення, настає фаза кущіння (підземного пагоноутворення). До зими рослина повинна сформувати 2-4 пагони. Для цього потрібно 40-50 днів осінньої вегетації. Коренева система на цей час заглиблюється на 50-70см.

З настанням весною середньодобових температур 4-5°C пшениця відновлює вегетацію і продовжує кущитись ще 25-30 днів. Після цього починається вихід у трубку (стеблування). Воно триває 25-30 днів і змінюється фазою колосіння, а ще через 4-5 днів настає цвітіння і припинення росту стебла. Пшениця – самозапильна культура, тому запилення може відбуватись і в полеглих посівах, але кількість зерен в колосі, маса 1000 зерен та урожайність зменшуються на 20-40 % і більше.

Після запліднення формується зернівка, яка через 12-17 днів досягає кінцевої довжини і вступає у фазу ранньої молочної, а потім молочної, тістоподібної, воскової і повної стиглості. Фаза молочної стиглості триває 7-14, воскової 7-9 днів. В середині воскової стиглості при вологості зерна 33-35% припиняється надходження пластичних речовин у зернівки і можна приступати до роздільного збирання.

Пшениця – холодостійка культура. Її насіння починає проростати при температурі 1-2°C. Для одержання дружних сходів під час сівби повинні бути температури 14-16°C. При температурі 25°C і вище формуються ослаблі проростки з тонкими корінцями, які сильно вражаються хворобами. Добре загартовані рослини витримують взимку зниження температури в зоні вузла кущення до мінус 17-18°C, а морозостійкі сорти – до мінус 19-20°C.

Загартуванню сприяє сонячна погода в передзимовий період протягом 12-14 днів та посилене фосфорно-калійне живлення. Найвища морозостійкість рослин – на початку зими. До весни вона поступово знижується. Значно знижується морозостійкість при періодичному відтаванні та замерзанні ґрунту. Дуже шкідливі перепади температури ранньою весною, коли вже почалось відростання рослин і температури вдень підвищуються до 5-10°C тепла, а вночі знижуються до мінус 8-10°C.

Пшениця вимоглива до вологи. Протягом вегетації вологість ґрунту повинна бути в межах 65-75% і не знижуватись до рівня вологості розриву капілярів і тим більше до вологості в`янення рослин. Крім того, вибаглива до світла. Похмура погода восени спричиняє неглибоке залягання вузла кущіння та погане загартування, від чого знижується морозо- і зимостійкість.

Пшениця також претензійна до ґрунтів. Добре родить на окультурених структурних ґрунтах середнього механічного складу. Кращими є чорноземні, каштанові та сірі лісові ґрунти. Високі врожаї можна одержувати на окультурених дерново-підзолистих ґрунтах при застосуванні підвищених норм органічних і мінеральних добрив, сидератів, вапнування, поглиблення орного шару, усунення надмірного зволоження. Погано росте на солонцюватих землях, на легких піщаних, важких за механічним складом глинистих ґрунтах.

Важливою умовою підвищення врожайності пшениці є використання для сівби високоякісного насіння кращих районованих сортів, пристосованих до місцевих умов вирощування. Призначене для сівби насіння має бути високо життєздатним за схожістю, енергією проростання, силою росту, типовою для сорту ваговитістю тощо. Важливим показником посівної якості насіння є також його висока чистота від насіння бур’янів, особливо карантинних, та інших домішок. Сівба таким насінням забезпечує високу і дружну схожість, інтенсивніше формування кореневої системи, вузла кущення і вегетативних пагонів з підвищеною стійкістю проти несприятливих умов зимівлі.

За Державним стандартом України, для сівби пшениці необхідно використовувати насіння, яке за категорією відповідає 1-3 репродукціям зі схожістю для м’якої пшениці не менше 92 %, чистотою від насіння бур’янів та інших домішок не менше 98 %, сортовою чистотою не менше 98 %, вологістю не більше 15-15,5 %.

Перед сівбою насіння калібрують, очищають від насіння бур’янів та інших культурних рослин і пожнивних домішок; протруюють від збудників хвороб та ґрунтових шкідників; обробляють мікроелементами, бактеріальними препаратами тощо.

В Україні зареєстровані для вирощування понад 65 сортів озимої м`якої пшениці. З них сильні сорти: «Донецька 46», «Дончанка 3», «Знахідка одеська», «Київська 8», «Київська остиста», «Коломак 3», «Коломак 5», «Красуня одеська», «Лада одеська», «Леля», «Ніконія», «Одеська 161», «Українка полтавська», «Ятрань 60» та ін. Ціні сорти: «Вікторія одеська», «Миронівська 33», «Миронівська 65, «Миронівська 66», «Мирхад», «Поліська 90», «Порада», «Херсонська 86», «Циганка».

 

Використання у медицині

Протягом всієї історії пшениці її високо цінували за лікувальні властивості. Наприклад, відвар зерен пшениці є ефективним засобом реабілітації після тривалого захворювання, він допоможе відновити сили. А якщо у відвар додати меду, то вийде хороший засіб від застуди, кашлю, захворювань дихальних органів.

Основна частка біологічно цінних харчових речовин зерна пшениці міститься в оболонці і в зародку. Це і вітаміни групи В, вітамін Е, який є антиоксидантом, жирні кислоти. У пшеничному зерні також міститься клітковина, яка стимулює роботу шлунку, перешкоджає перетворенню вуглеводів і цукрів у жири. Для схуднення будуть ефективні пшеничні висівки. Пектини, які також входять до складу пшеничного зерна, здатні вбирати шкідливі компоненти. Пектини також надають загоює на слизову оболонку внутрішніх органів.

Калій, що міститься в пшениці, допоможе м'язам, в тому числі і серцевого м'яза нормально функціонувати. Магній, і солі магнію, активізують ферменти вуглеводного обміну, беруть участь у формуванні кісткової тканини, нормалізують збудливість нервової системи. Екстракт зародків пшениці пропонується як засіб, що володіє протиопіковим ефектом, прискорює загоєння ран, виразок і опіків. 

Виявлені у пшениці властивості і косметичного характеру, які поряд з лікувальними, завжди використовувалися людиною. Зокрема, відвар із пшеничних висівок – це ефективний косметичний засіб для пом'якшення і живлення шкіри.

 

Пшеницю також використовується як омолоджуючий засіб. Завдяки вмісту селену і каротиноїдів, які володіють антиоксидантними властивостями, зародки пшениці перешкоджають дії вільних радикалів. Таким чином екстракт зародків пшениці зміцнює стінки судин, попереджає старіння і появу пухлин.